Як все починалося

Членки плавні Нью Йорк на “Школі Булавних” 1965 рік, спогади бунчужної

Ще одне греблівське зусилля в 1965 році це був вишкіл юнацькихтаборових виховниць – “Школа Булавних”. Табір відбувся на Вовчій тропі від 17 до 25 липня і був дійсною пластовою пригодою з різними несподіванками і деякими невдачами

Cеред замішання, яке панує на Вовчій тропі на день Пластуна, з’їхалося дванадцять учасниць “Апостолів”, як вони себе називали і п’ять Гребель та розтаборувалися далеко в лісі при доріжці, котра веде на Четгемський “цвинтар”. Велика злива першого вечора приспішила взаємне запізнання та таборову піонірку; в неділю рано таборовички були вже добре зжиті і довколо кожного шатра був викопаний знаменитий рів. Пам’ятаю першу таборову вечерю, котру варив дослівно цілий табір: одні триали велику дошку над кухнею, інші сушили перемокле ріща і старалися розпалити вогонь, ще інші кришили “спем” і били яйця у великий казан, а дощ в міжчасі лляв немилосердно – наче б хотів нас знеохотити до такого пластування. Пам’ятаю також, що вечеря була надзвичайно смачна, і що нею ми доказали і переконалися, що спілльними силами переможемо всі таборові негоди.

Дванадцять учасниць є трошки замало, щоби перевести табір як слід. Табір, хоч маленький, повинен мати приладдя та інвентар яке мають звичайні табори. Через те, що було так мало учасниць, багато часу, коли повинні були відбуватися гутірки, треба було присвячувати для таких життєвих потреб, як куховарення, ставлення піонерських споруд, таборова стійка. Також, терен табору, котрий в теорії видався нам таким ідеальним, був в дійсності досить непрактичним тому, що не було близько води і часто треба було праривати зайняття і посилати таборовичок з відрами по воду, щоб зварити страву.

Наша горстка Гребель, окрім обсадження таборового проводу, мусіла заразом бути ланкою інструкторів. Комендантка подруга Ольга Качинська, бунчужна – Кіця Гординська, писар – Христя Кузмович, інтендантка – Галка Кочмарська і господар інвентарю (технічний діловод) – Марта Боровик, всі мали ще декілька ділянок до переведення гутірок та практичного пластування. Оксана Шуст, подруга Олька Кузьмович, подруга Ганка Коренець, друг Цюха Ференцевич і друг Триш допомогли нам перевести програму.

Крім всіх недоліків та недотягнень, думаю, що табір вдався, бо через цілих дев’ять днів на таборі царили дві дуже важливі пластові прикмети – життєрадісність і співпраця. Я принайменше маю дуже приємні спогади, з цього табору – чи то як ми разом лопатами та джаганом копали яму на машт в кам’янім грунті; чи то як ми в четверг сплели кошики на овочі і вибралися на Службу Божу на Спаса – місяць заскоро, чи наші вечірні ватри з дискусіями та співом, чи наш величезний шалас над кухнею, котрий ми та пильно переплітали сосною, щоби він не впав; чи наш славний напад на юнацький табір, чи іменини подруги Комендантки; чи таборовий по-фас в нашій їдальні, коли ми так жартували і себе взаємно натягали.

На скільки таборовички скористали з гутірок і з усього практичного пластування, тяжко сказати. Знаю одне,що для всіх, для “Апостолів” і для булавних Перша “Школа Булавних” була пережиттям дійсного пластового духу. На жаль в 1966 році “Школа Булавних” не відбулася, тому що запізно був зголошений проект. Натомість, ми повинні зробити конкретні плани, і подати зголошення завчасно, щоб далі розвинути цю започатковану греблівську працю.

Advertisements